Як встановлюють групу інвалідності?

Людині, яка визнана інвалідом, залежно від ступеня розладу функцій організму та обмеження її життєдіяльності, встановлюється I, II або III група інвалідності.

Крім того, інвалідів I групи розділили на підгрупи.

Критерії встановлення інвалідності прописані в Постанові Кабінету Міністрів України "Питання медико-соціальної експертизи" № 1 317 від 3 декабря2009года (зі змінами від 11 червня 2012 року).

Так, підставою для встановлення I групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі. Вони викликані захворюванням, травмою або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини та її самообслуговування.

До I групи належать особи з найважчим розладами здоров'я. Вони потребують постійного стороннього догляду і допомоги. У деяких ситуаціях інваліди I групи частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.

Критеріями встановлення I групи інвалідності є обмеження однієї або декількох категорій життєдіяльності значною III ступеня. Така людина втрачає здатність до:

• самообслуговування;

• самостійного пересування:

• орієнтації;

• спілкуванню;

• контролювання своєї поведінки;

• навчання;

• окремих видах трудової діяльності.

До підгрупи А I групи інвалідностіналежать особи з виключно високим рівнем втрати здоров'я, через що виникає потреба в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді інших осіб. Іншими словами, така людина повністю залежимо від інших.

До підгрупи Б I групи інвалідностівідносяться особи з високим рівнем втрати здоров'я. У таких людей виникає значна залежність від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій. Інваліди цієї підгрупи частково нездатні до самообслуговування.

Інваліди I групи зі значно вираженим обмеженням життєдіяльності можуть навчатися і працювати. Головна умова - вони повинні бути забезпечені засобами компенсації фізичних дефектів або порушених функцій організму, проходити реабілітацію.

Підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі. Вони можуть бути обумовлені захворюванням, травмою або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини. При цьому в людини зберігається здатність до самообслуговування і немає потреби в постійному сторонньому догляді чи допомозі.

Критеріями встановлення II групи інвалідності є обмеження однієї або декількох категорій життєдіяльності у вираженій II ступеня. Так, інвалід II групи має обмеження в:

• самообслуговуванні (не може обходитися без допоміжних засобів та (або) без допомоги інших осіб);

• самостійному пересуванні (залежимо від допоміжних засобів та (або) інших осіб)

• здібності до навчання (нездатний до освоєння нових знань або може навчатися тільки в спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами будинку);

• трудової діяльності (нездатний до окремих видів такої діяльності або потребує спеціальних умов праці за допомогою допоміжних засобів та (або) спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб);

• орієнтації (потребує допомоги інших осіб);

• спілкуванні (спілкується з використанням допоміжних засобів та (або) за допомогою інших людей);

• здатності контролювати свою поведінку (може це робити частково або повністю тільки за допомогою інших осіб).

До II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають два або більше захворювання, що призвели до інвалідності, наслідки травми або вроджені дефекти та їх комбінації. Все це в сукупності функціональних порушень призводить до значного обмеження життєдіяльності людини та її працездатності.

Друга група встановлюється інвалідам з дитинства (учням, студентам) за наявності ознак інвалідності на період навчання. По закінченні навчального закладу їм надається довідка про придатність їх до роботи внаслідок набуття професії.

Інваліди II групи зі значними обмеженнями у трудовій діяльності можуть працювати в спеціально створених умовах із забезпеченням засобами компенсації фізичних дефектів або порушених функцій організму.

Підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі. Ці порушення обумовлені захворюванням, наслідками травм або уродженими дефектами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності, в тому числі працездатності. При цьому вони потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

Критеріями встановлення III групи інвалідності є обмеження однієї або декількох категорій життєдіяльності в помірно вираженою I ступеня. Так, такі люди обмежені в здатності до:

• самообслуговування (потребують використання допоміжних засобів);

• самостійного пересування (роблять це з великою тратою часу);

• навчанню (можуть навчатися в навчальних закладах загального типу при дотриманні спеціального режиму навчального процесу і (або) з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб);

• праці - частково втрачають можливості для повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне обмеження кваліфікації або зменшення обсягу професійної трудової діяльності більш ніж на 25%; значне утруднення в придбанні професії або працевлаштуванні осіб, які раніше ніколи не працювали і не мають професії);

• орієнтації (потребують використання допоміжних засобів);

• спілкуванню (знижується швидкість, зменшується обсяг засвоєння, отримання та передачі інформації);

• контролювання своєї поведінки (частково контролюють в особливих умовах).

Інваліди III групи з помірним обмеженням життєдіяльності можуть навчатися і працювати. Головна умова - вони повинні бути забезпечені (у разі необхідності) засобами компенсації фізичних дефектів або порушених функцій організму.

         Інформацію підготовлено юристконсультом І категорії

 Авдєєвою А. Л.